Проблеми інтеграції предметів природничо-математичного циклу в умовах сучасної української школи
Хімія в житті людей відіграє винятково важливу роль. Вона забезпечує ріст матеріальних благ, синтез нових важливих матеріалів. Немає жодної галузі виробництва, де б не застосовувалась хімія чи її продукція. Піддаючи хімічній переробці природну сировину, добувають різноманітні промислові, сільськогосподарські, побутові вироби. А для цього потрібно знати хімічні закони перетворення речовин.
Розвиток хімічної промисловості — одна з найважливіших умов технічного прогресу. Хімічна промисловість виробляє синтетичні хімічно і корозійно стійкі полімерні матеріали, кількість яких зростає щоденно. Вони використовуються у промисловості, на транспорті, в будівництві, сільському господарстві, медицині, побуті тощо. Завдяки хімії створено високоефективне штучне хімічне паливо, конструкційні матеріали, різні термостійкі матеріали, надтверді і некородуючі сплави.
З розвитком хімії, зокрема з розробкою методів виявлення і визначення кількісного вмісту окремих мікроелементів у тканинах живих організмів тісно пов'язаний розвиток медицини. Завдяки успіхам хімії створюються не тільки різноманітні ліки, а й виготовляються замінники крові, деякі штучні органи.
Не може обійтись без хімії і сучасне сільське господарство, яке зобов'язує агрохімічні служби підвищити відповідальність за ефективне використання мінеральних добрив та інших засобів хімізації сільського господарства. Відповідальні завдання висуває перед хімічною наукою проблема охорони довкілля. Це, насамперед, створення безвідходних хімічних виробництв, розробка радикальних методів хімічного аналізу та очистки стічних і промислових вод. Усе прогресивне людство надає цим питанням першочергового значення.[5]
Хімії в школі має велике значення не лише для наукового сприйняття світу, але й, у першу чергу, для розвитку творчих здібностей учнів, уміння мислити й використовувати свої знання на практиці. Вивчення даного предмета спрямоване на виконання таких найважливіших завдань:
- розвиток особистості учнів;
- формування наукового світогляду;
- формування життєвої й соціальної компетентності учня, його екологічної культури;
- розкриття ролі хімії. [7]
Не одне покоління вчених та вчителів задавало питання яким має бути урок, щоб досягти максимальних результатів. Сьогодні існує багато форм і методів навчання, що орієнтовані на краще засвоєння учнями навчального матеріалу, підвищення вмінь і навичок. Але для досягнення поставленої мети необхідно будувати урок таким чином, щоб він був цікавим, але й не перевантажував учнів. Проблему підвищення якості навчально-виховного процесу, всемірного розвитку самостійності й творчої активності учнів у навчанні та підготовки їх до самостійного набуття знань і творчої діяльності після закінчення школи не можна повністю розв'язати без здійснення міжпредметних зв'язків у навчальному процесі.
Відсутність тісних взаємозв'язків, у викладанні в школі основ наук або недостатнє їх здійснення призводить до того, що учні відокремлюють поняття від предметів, не бачать у науковому понятті всієї багатоманітності відображеної в ньому конкретної дійсності, не вміють застосовувати набуті знання з того чи іншого предмету при вивченні іншого та на практиці. [6]
Психологи встановили, що наявність в учня глибоких знань ще не гарантує їх ефективного використання. Тому на своїх уроках намагаюся поєднувати традиційні та інноваційні методи навчання, використовую міжпредметні зв’язки.
Суть інтеграції полягає в об'єднанні ідей, наукових теорій, технологій навчання в процесі скоординованої діяльності вчителів різних навчальних предметів та навчально-пізнавальної діяльності учнів. Інтеграція сприяє успішному формуванню світогляду учнів, засвоєнню систематичних знань, підвищенню рівня практичних умінь і навичок.
Інтеграція навчання здійснюється шляхом реалізації:
- внутрішньопредметних зв’язків (зв'язок між темами і розділами );
- зв'язок хімічних знань з реальними проблемами навколишнього світу;
- зв'язок знань з різними дисциплінами.
Виявлення та реалізація міжпредметних зв'язків сприяє: інтеграції змісту навчання, тобто об'єднанню узагальнених знань з різних навчальних предметів і відповідних наук, формуванню системних знань учнів, комплексній реалізації всіх складових системи виховання особистості, формування загальнонавчальних умінь та навичок (аналіз, синтез, діагностування, прогнозування, систематизація, узагальнення, порівняння, співставлення, висновки, пропозиції); глибшому та міцнішому засвоєнню основних наукових понять, ідей і теорій різних галузей науки, узгодженню діяльності вчителів-предметників, усуненню дублювання та економії часу вчителів та учнів [5].
Інтегрований підхід до організації науково-пошукової роботи у школі спрямований, перш за все, на взаємозв'язок гуманітарних, природничих, екологічних, загальнолюдських, національних, моральних та інших аспектів розвитку, навчання і виховання молоді, реалізацію багаторівневої та різноспрямованої інтеграції змісту, методів і технологій освіти [4].
Література
1.Богданова Л.Є. Інтерактивні технології навчання на уроках хімії.-Х.; «Основа»,2004
2. Горащук В.П. Валеологія.-К.;«Ґенеза»,1999
3. Грушко В.С. Основи здорового способу життя.-Т.; «Астон» , 1999
4.Задорожний К.М. Методична скринька вчителя хімії.-Х.; «Основа»,2010
5. Романова Н.В. Загальна та неорганічна хімія.-К.; «Перун»,1998
6. Шевцов В.Я. Міжпредметні зв’язки при вивченні хімії в школі.-К.; «Школа»,1999
7. Хімія. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів 7-11 класи. –
К.: Ірпінь: Перун, 2005.
Підвищення ефективності проведення практичних робіт на уроках хімії.
Хімія — це експериментальна наука, і саме через хімічний експеримент можна навчити дитину мислити. Сучасний педагогічний процес має бути спрямований на засвоєння дитиною найрізноманітніших прийомів, методів, способів мислення, тобто учень має володіти технологією проведення відповідних розумових дій. Вже після кількох вступних уроків треба намагатись формувати в учня вміння дедуктивного мислення[2]. Викладаючи хімію, значна увага приділяється експерименту, що відіграє важливу роль у розв’язуванні навчально-виховних завдань. Зокрема, він є початковим джерелом знань, пов’язує теорію з практикою, доводить правильність теоретичних положень, сприяє формуванню практичних умінь і навичок учнів, розвитку, вдосконаленню і закріпленню знань. Він розкриває інтерес учнів до вивчення хімії і формує їх науковий світогляд. Дослід (експеримент) ― один із засобів, методів демонстрування та виконання лабораторно-практичних робіт. Вивчення хімії неможливе без використання цього спеціального засобу навчання, який класифікується як наочно-практичний[5].
Навчальний експеримент з хімії – це не тільки метод пізнання, а й одночасно метод навчання, розвитку і виховання учнів, який застосовується для досягнення різної мети: повторення пройденого матеріалу, формування нових понять з хімії, прищеплення і закріплення знань і вмінь, перевірки їх засвоєння учнями. Крім того, навчальний експеримент організовують для розвитку логічного і діалектичного мислення учнів, їх інтересу, виховання ініціативи, творчої самостійності, акуратності, навичок роботи в колективі тощо.
Експеримент допомагає вчителю: а) повніше розкривати перед учнями ідею розвитку хімії (генетичний зв'язок речовин, переходи між класами різних сполук, синтези складних речовин з простих, обумовленість протікання реакцій зовнішніми умовами тощо); б) показувати залежність хімічних властивостей речовин від їх будови та характер взаємного впливу атомів у молекулах (особливо під час вивчення органічної хімії), а учням наочно спостерігати прояв хімічних законів; в) розвивати хімічне мислення школярів, загально навчальні вміння: г) успішно здійснювати політехнічне навчання, демонструвати застосування хімічних знань у виробництві, теоретичних положень на практиці; д) озброювати учнів практичними уміння і навичками лабораторного характеру. Отже, під час вивчення хімії навчальний експеримент одночасно служить і джерелом знань, і методом навчання, виховання, розвитку учнів, і головним засобом наочності»[1].
Для хімічного експерименту характерні такі три основні функції:
- пізнавальна – для засвоєння основ хімії, вирішення практичних проблем, виявлення значення хімії в сучасному житті,
- виховна - для формування матеріального світогляду, впевненості, ідейної необхідності праці,
- розвиваюча – для накопичення і поглиблення загальнонаукових і практичних вмінь і навичок [7].
Крім уже зазначених функцій, шкільний хімічний експеримент виконує наступні: евристичну, корегувальну, узагальнюючу та дослідницьку.
Формування в учнів умінь проводити хімічний експеримент починається з виховання стійкої уваги, здатності спостерігати за демонстраційним експериментом, що проводить вчитель, осмислювати послідовність дій, прогнозувати кінцевий результат. На уроках хімії, завдяки експериментальному характеру цієї науки, можна створити всі умови для розвитку самостійного творчого мислення школярів, збудження в них інтересу до дослідництва [6].
Оскільки шкільний хімічний експеримент ― це система, то її основними компонентами є:
- демонстрації;
- лабораторні досліди;
- практичні роботи;
- практикуми.
Практичні роботи – довготривалий експеримент, що пропонується навчальною програмою після опрацювання й вивчення учнями цілого розділу чи курсу. Вони включають ширше коло питань, ніж лабораторні досліди. Практична робота сприяє закріпленню отриманих знань в нових ситуаціях і розвитку інтелектуальних умінь (аналізувати, порівнювати, узагальнювати, робити висновки), а також формуванню й удосконаленню експериментальних умінь і навичок. Практичну роботу учень виконує самостійно, що сприяє підвищенню дисципліни, зібраності й відповідальності [5].
На сьогоднішній день у школах існують проблеми з організацією та проведенням учнівського експерименту, який найчастіше виконується як ілюстративний, і не сприяє розвитку мислення, експериментальних умінь і навиків [3].
Серед таких причин: зміна послідовності вивчення тем та окремих понять, зміна функцій теоретичних знань, нестача реактивів і обладнання, бракує коштів для придбання реактивів, виявлені недоліки в знаннях та вміннях учнів. Ці недоліки полягають у:
- неглибокому засвоєнні учнями основних понять, законів, теорій хімії, вчення про хімічні зв’язки, хімічну реакцію, генетичні зв’язки, властивості речовин, їх добування і застосування;
- невмінні пояснювати, узагальнювати, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, виділяти головне, здійснювати перенесення знань, передбачати можливі хімічні реакції та їх ознаки.
Усі перераховані недоліки суттєво впливають на формування практичних умінь і навичок учнів. Окрім цього, важливо зазначити, що підготовка до організації та проведення лабораторних дослідів та практичних робіт трудомістка і вимагає затрат часу на чітке планування, зокрема, на:
а) визначення мети та основних завдань експерименту, продумування форм та способів його проведення;
б) підготовку інструктивних карток і варіантів завдань, усного чи письмового інструктажу з техніки безпеки;
в) добір реактивів та обладнання для кожного з варіантів завдань і перевірка їх на придатність;
г) продумування методів керівництва роботою учнів впродовж уроку;
д) перевірку та оцінювання.
Щоб підняти ефективність учнівського експерименту, полегшити підготовку вчителя та учня до його організації та проведення, зекономити час широкого застосування знайшли зошити для практичних та лабораторних робіт з хімії з друкованою основою. Вони стали своєрідним алгоритмом дій вчителя та учня в процесі виконання й оформлення роботи з використанням експерименту.
У практиці роботи молодих учителів іноді зустрічається підхід до шкільного хімічного експерименту, який можна назвати «демонстрація-практична робота». Він базується на тому, що вчитель демонструє досліди, а учні у зошитах для практичних занять оформлюють їх результати. Це можна назвати фальшивою практичною роботою, від якої слід відмовитися. Нерідко одна форма експерименту замінюється іншою, наприклад, лабораторні досліди - демонстраціями і навпаки. На жаль, сьогодні ще зустрічається „крейдяний" підхід, коли вчитель заміняє демонстраційні досліди записами формул і рівнянь реакцій. Від такої «методики» потрібно відмовитися [4].
В сучасних умовах освіти найбільш ефективною заміною хімічної лабораторії в освітніх установах є інтерактивна дошка, яка дає змогу використовувати як репродуктивні, так і продуктивні засоби навчання. Виходячи з можливостей цього засобу навчання, наявні ППЗ із хімії можна використовувати в таких випадках, як:
- Демонстрація дослідів, у результаті яких утворюються токсичні речовини;
-Демонстрація дослідів, якщо в кабінеті немає відповідних реактивів, або недостатньо обладнання;
- Демонстрація хімічного експерименту з метою демонстраційного моделювання і колективного обговорення його результатів;
- Пояснення нового матеріалу;
- Організація публічного тестування на уроках систематизації та узагальнення знань учнів;
- Робота з опорним конспектом.
Можна запропонувати експеримент в домашніх умовах, який учні виконують за завданням вчителя. Його навчально-виховне значення полягає в розвитку інтересу учнів до хімії, розширенні їхнього кругозору. Зміст експерименту визначається насамперед темою або розділом, що вивчається на уроках, характером навчального матеріалу. Тематика дослідів дає можливість учням ознайомитися з хімічними процесами живої і неживої природи, які зустрічаються у виробництві та побуті. Для проведення дослідів у домашніх умовах вибирають доступні реактиви(можна придбати в аптеці чи спеціалізованих магазинах) і матеріали (розчинів йоду, нашатирного спирту, оцту, лимонної кислоти, спирту медичного, питної соди, калій перманганату тощо). Бажано, щоб вони використовувались у кількох дослідах, були безпечними. Організація домашніх дослідів потребує від учителя великої педагогічної майстерності. Для початку можна використати досліди, які наведені в шкільних підручниках. Їх вчитель виконує сам, щоб з’ясувати, з якими труднощами можуть зіткнутися учні. Форми контролю за виконанням дослідів вдома можуть бути різні: фронтальна бесіда, короткі письмові звіти учнів, схематичні кольорові малюнки, рівняння реакцій речові докази(добуті речовини, прилади).
При проведенні домашніх хімічних експериментів перевага надається тим, які можна застосувати у повсякденному житті:
- виведення плям іржі за допомогою лимонної кислоти чи кухонної солі;
- добування крохмалю з картоплі;
- чищення одягу чи речей домашнього вжитку різними розчинниками;
- зберігання харчових продуктів;
- використання питної соди як мийного засобу та розпушувача тощо.
Деякі результати домашніх експериментів можна використати і на уроках.
Експеримент повинен стати невід'ємною частиною уроку хімії. Школярі мають знати для чого проводять той чи інший дослід, яке теоретичне значення він має, яке положення підтверджує, на яке запитання допомагає відповісти. Дуже важливо аналізувати результати експерименту, щоб отримати чітку відповідь на поставлене запитання, встановити всі причини й умови, котрі привели до одержання даних результатів. Крім того, правильно організований експеримент виховує свідому дисципліну, розвиває творчу ініціативу, формує бережливе відношення до природи і здоров'я людини.
Література
1. Буринська Н.М. Хімія, 7кл.:підруч. для загальноосвіт. навч. закл./Н.М.Буринська. – К.:Ірпінь: ВТФ «Перун», 2007. – 112с.
2. Гаврилюк І. Хімічний експеримент як засіб розвитку логічного мислення учнів // Хімія. – 2006. – №11 /479/. – С.11-17.
3. Книш Л.А. Застосування хімічного експерименту при вивченні хімії // Хімія. – 2004. – №4/52/. – С. 2-6.
4. Куленко О.А. Шкільний хімічний експеримент в умовах реформування навчально-виховного процесу з хімії // Хімія.– 2009.– №7.– С.36-39.
5. Савчин М. Шкільний хімічний експеримент як система та його дидактичне забезпечення// Педагогічна Думка. – 2003.– № 1-2.– С.36-44.
6. Симоненко С. Шкільний хімічний експеримент як основа розвитку творчої діяльності учнів // Хімія. – 2008. – №13 /553/.– С.22-24.
7. Хімічний експеримент: Теорія і практика. – К: Шкільний світ, 2008 – Спеціальний номер газети « Хімія» – 2008.– №1 / 541/.– С.48.
Формування та розвиток пізнавальних інтересів учнів на початку викладання хімії
Мої учні будуть дізнаватися про нове не від мене;
вони будуть відкривати це нове самостійно. Моя
основна задача – допомогти їм розкритися.
М. Песталоцці.
Хімія посідає особливе місце серед природничих наук, має тісний зв’язок з побутом. Навчання оздоблює учнів необхідними знаннями, вміннями, потрібними для подальшого життя. Завдання вчителя, в першу чергу, зацікавити учня, а потім допомогти дістати глибші уявлення про будову, властивості,застосування, добування найважливіших речовин.
Навчальний процес слід будувати так, щоб учні максимально засвоювали матеріал на уроці. Спочатку їх потрібно здивувати, зацікавити, а потім навчити. Для цього необхідно використовувати інноваційні форми роботи.
Сьогодні вчителі хімії, які працюють за сучасними програмами, стикаються із ситуацією, коли навіть учні сьомого класу вже через кілька місяців після початку вивчення нового предмета хімії, втрачають інтерес, не хочуть учитися, докладаючи належних зусиль. Тому головним завданням учителя – викликати стійкий пізнавальний інтерес до предмету.
Психологи стверджують, що пізнавальна активність – якість не вроджена і не постійна, вона динамічно розвивається, може прогресувати і регресувати під дією різних соціальних факторів. Пізнання, як відомо, не обмежується тільки формуванням уявлень, воно постійно поглиблюється: слідом за чуттєвим наступає рівень вищого мислення – понятійного, абстрактного, підтвердженого практикою. Тому необхідною умовою є правильне поєднання різних навчальних прийомів, які можуть забезпечити належний навчальний і виховний ефект. Навчання необхідно будувати так, щоб надалі учень міг і повинен був би доучуватись, але ніколи не був би змушений переучуватись.
Важливим чинником формування пізнавального інтересу виступає особистість вчителя, який організовує пізнавальну діяльність школярів, рівень його педагогічної майстерності. Зацікавленість вчителя, емоційність викладення, ораторська обдарованість педагога, вміння організувати диференційоване навчання та обрати адекватну рівню розвитку учнів його модель є важливими умовами розвитку пізнавального інтересу. Вчитель має не тільки створювати умови для засвоєння учнями певної системи знань, але й навчати прийомів їх застосування і пошуку. Тільки тоді можливий перехід від Класична педагогіка одного етапу розвитку пізнавального інтересу до іншого.
минулого стверджувала – ” Смертельний гріх вчителя – бути нудним”. Коли дитина займається з примусу, він доставляє вчителю масу клопоту і прикрощів, а коли діти працюють із полюванням, не та справа йде зовсім інше.
Застосування різних методів навчання перш за все повинно бути спрямоване на стимулювання самостійного мислення учнів. Без збудження мислення не може бути розуміння, а отже і свідомого засвоєння знань. Мислення потрібно навчати. А це можливе лише в разі застосування вчителем активних форм і методів організації пізнавальної діяльності учнів, бо саме вони сприяють інтелектуальному розвитку, критичності і гнучкості розуму, самостійності мислення. Процес навчання – це взаємодія вчителя та учнів, у якому учні осягають мотиви своєї пізнавальної діяльності, а діяльність учителя цілеспрямована на формування в учнів позитивних мотивів навчання, організації сприйняття, осмислення фактів та явищ, забезпечення вміння користуватися отриманими знаннями [1].
Пізнавальна активність учнів підвищується, якщо вчителю вдається створити так звану проблемну ситуацию на початку вивчення нового матеріалу. На уроках хімії проблемна технологія - це насамперед особливий вид пізнавальної активності, мотивований проблемним протиставленням відомого й невідомого, що має на меті активізацію процесу пізнання й осмислення нового [5]. . Необхідно спонукати учнів висловлювати якомога більше думок з приводу однієї проблеми, виділяти типове й особливе щодо певного явища, процесу чи хімічної реакції, проводити нескладні дослідження та аналізувати їх. При цьому використовувати запитання, що сприяють концентрації уваги учня (Як ти це розумієш? Чому? Навіщо?).
Однією з ефективних форм роботи на уроках є завдання творчого характеру. Вони не тільки активізують навчальну діяльність учнів, а й пробуджують інтерес, розвивають здібності, логічне мислення.
У системі освіти також незамінною складовою є використання навчальної гри. Граючись, діти набувають особливих навичок і вмінь. В.Сухомлинський писав: « Казка, гра, фантазія – життєдайне джерело дитячого мислення, благородних почуттів та прагнень». Гра – це шлях пізнання дитиною самої себе, своїх можливостей і здібностей. Саме гра дає змогу реалізувати всі провідні функції навчання ( освітню, розвивальну, виховну) і безумовно, сприяє активізації пізнавальної діяльності учнів, формування самостійності та широких пізнавальних інтересів. Навчальна гра передбачає ігрове моделювання подій та природних явищ, що вивчаються. Ефективність гри залежить від низки факторів: чітко продумана мета; здійснення мотивації ігрової діяльності; чітка організація підготовки , проведення і підбиття підсумків; постановка пізнавальних запитань у процесі гри. Пізнавальні ігри можуть бути включені у будь-який етап уроку. Найдоцільніше користуватися під час узагальнення і систематизації знань учнів [2].
На основі ігрової діяльності я прагну розвивати у школярів пам'ять, увагу, уяву, що дозволяє їм ефективно включатися в колективну діяльність. У процесі навчання учні звикають до стандартних ситуацій, що позбавляють дітей можливості діяти самостійно, ефективно використовувати й розвивати свої можливості й розвивати творчий потенціал. Ігрові моменти на уроках хімії, особливо в сьомому класі, дають можливість ефективно використовувати час уроку, підтримувати постійну увагу, а особливо інтелектуально пасивні учні виконують такий обсяг інтелектуальної діяльності, який їм недосяжний у навчальній ситуації.
Дидактичні ігри можна класифікувати за різними ознаками. За кількістю учасників: індивідуальні, парні, групові. Залежно від застосованих засобів і загальної спрямованості ігор їх можна поділити: ігри-вправи, настільні-ігри, ігри-ролі.
Література
1. Андреєва В.М. Практична педагогіка для вчителя. – Х.: «Основа», 2008.
2. Богданова Л.Є. Інтерактивні технології навчання на уроках хімії. - Х.: «Основа», 2004.
3. Горащук В.П. Валеологія. - К.: «Ґенеза», 1999.
4.Задорожний К.М. Методична скринька вчителя хімії. - Х.: «Основа», 2010.
5. Підласий І.П. Продуктивний педагог. Настільна книга вчителя. – Х.: «Основа», 2010.
Немає коментарів:
Дописати коментар